Нарешті довгоочікувана відпустка! Попереду спекотне літо і дні, коли не треба ходити на роботу. Вірунька отримала відпускні, оздоровчі і поїхала в гості до сестри Оксанки.
Після кількох днів зустрічей з родичами, однокласниками, емоційних розмов, шашликів, відпочинку біля річки, сестри вирішили поїхати розвіятися в місто: влаштувати такий собі шопінг. Ходили по магазинам, але більше витрішки продавали, ніж купували. Коли втомлені дівчата попивали холодного квасу на лавочці під розлогим деревом, в поле їхнього зору потрапила вивіска на магазині «Хутро», що знаходився на протилежному боці вулиці, з надписом «Літній розпродаж хутряних виробів. Знижки до 70 відсотків» і зображенням гарної і щасливої дівиці в добротній шубі. Кинувши пусті пластикові стаканчики в урну, сестри поспішили до звабливого магазину.
З відчинених дверей приємно війнуло прохолодою кондиціонеру і запахом справжніх хутряних шуб. Продавчині мило заусміхались, запрошуючи до товару.
Вірунька обмацувала шуби і подумки лаяла продавців, які завбачливо позасовували цінники до кишень виробів, і їй кожного разу потрібно було їх витягувати, при цьому відчуваючи себе злиднем. Оксана, дивлячись, як сестра все ж таки приміряє шуби і прицінюється, відчувала себе ще більшим злиднем, бо знала, що за свою зарплату не купить собі не те що хутряної шуби, а навіть шапки.
І ось нарешті Вірунька вподобала собі шубу із чорного комишевого кота. Подумки відзначила, що можна у сестри затриматись надовше на сільських харчах, та ще і не всіх друзів відвідала, які завжди радо зустрічали Віруньку і вже телефонували їй, що чекають з нетерпінням візиту, тож на залишки відпускних грошей якось можна протягнути до зарплати. Та й друзів вдома теж вистачає – може і позичити.
Але підступні продавчині, помітивши горіння в очах Віруньки і те, що примірка почалася спочатку із коротенької кролячої шубки і закінчилася набагато довшою котячою, і клієнт збирається її вже придбати, улесливо піднесли довгу норкову шубу, на яку вже було скинуто нібито 60 відсотків, і запропонували «просто приміряти». Оксана невдоволено глянула на «клієнта», а Вірунька подумала, що всю відпустку проведе у сестри і допоможе їй висапати город, зробити консервацію, та й з собою в місто візьме сільської картопельки, цибульки і якось проживе.
Шуба на Віруньці сиділа як влита! Дівчина крутилася під захопливі вигуки продавчинь перед дзеркалом, уявляла себе в темній шубі серед білого снігу. Відмітила, що й правда, хутро норки як раз під колір її темно-карих очей. Лапаті сніжинки кружляють, сідають на розпущене волосся, на комір. Вона струшує його біленькими рукавичками і сміється, сміється…
Вірунька засунула руки в кишені і … намацала шкіряній тугий гаманець. Дівчина зашарілася від хвилювання, думки запульсували в голові: «Очевидно, якась багатенька тітонька приміряла цю шубу, машинально засунула в кишеню гаманець, нічого не вибрала, забула про нього і пішла геть. Значить, скоро повернеться. Сказати продавцям? Ні, вони й самі можуть не повернути власниці і всі грошики заберуть собі, поділяться ще й з нас насміхатися будуть. Забрати потихеньку – значить, вкрасти. Що ж робити?» Вірунька тремтячими пальцями стискала гаманець, намагаючись вгадати, скільки ж в ньому вітчизняних тисяч, а можливо, й американських…
- Принесіть мені ще якусь шубу, бо я вже засумнівалась у своєму виборі! – несподівано для самої себе наказала продавцям Вірунька.
Одна з них пішла підбирати шубу, а інша залишилася наглядати. «Щоб ти провалилася!» - подумки вилаялася Вірунька, а вголос звернулася до сестри:
- Одягни на себе, я хочу глянути на цю шубу збоку.
- Ти впевнена, що її купиш?
- От я й хочу впевнитися!
Оксана нехотя підійшла до сестри. Вірунька почала знімати шубу, на намір продавчині допомогти, суворо сказала: «Я сама!» - мало не впустила «норку», коли передавала Оксані, забравши в неї сумку й пластиковий пакет з іншими, раніше зробленими покупками. Та здивовано глянула на Віруньку, вдягла шубу.
- Я більше нічого приміряти не буду! – раптом сказала Вірунька. – Я куплю цю. Зараз тільки сходимо до банкомата.
- Ви можете розрахуватися карточкою, - посміхаючись сказала продавець. – А якщо у вас не вистачає грошей, то можете оформити кредит.
- Ні, я хочу розрахуватися готівкою, відкладіть товар на півгодини, - і Вірунька, взявши сестру під руку, потягла її з магазину, навіть не глянувши на принесені для неї інші шуби.
Вдихнувши гарячого повітря на вулиці, Вірунька палко заговорила:
- Ходімо, Оксано, півгодинки десь походимо, а потім повернемось в магазин і купимо і для мене норкову шубку, і для тебе, а можливо, ще й по парі чобіт…
- Ти що - по лотерейному білету мільйон виграла?
- Уяви собі! Виграла! – куточки Віруньчиних вуст затремтіли.
- Віро! З тобою все гаразд? Ти якась дивна… - і Оксана пильно подивилася на сестру.
- Не те слово! – ще гарячково відповіла Вірунька.
- То якого дідька, - Оксана підвищила голос, – ти в магазині мені в пакет підкинула пояс від шуби? Я з переляку не знала, куди мені дітися і що робити! А якби продавці помітили? Нащо він тобі зараз здався, коли ти через півгодини купиш ту шубу? Чи тобі сонце в голову напекло?
- Який пояс, Оксано? – і Вірунька вирвала з сестриних рук пакет, розкрила його і аж вискнула, побачивши, як «гаманець» трішки розкрутився. Різко смикнула за його край. Чорний шкіряний блискучий «гаманець» розкрутився і блиснув на сонці пряжкою, всіяною камінцями.
Добре, що поряд стояла лавка, і Вірунька, знесилена, позадкувала до неї і не сіла, а майже впала.
- Оксаночко, - глухо мовила, - я думала, що в кишені лежить забутий кимось гаманець. Я вже спланувала покупку шуб і не тільки…
- Дурепа ти, Вірко!
- І що тепер робити? Повернути в магазин пояс? – мляво спитала Вірунька.
- Ага, прийдемо і скажемо, мовляв, вибачте, вкрали у вас пояс, розкаялися і принесли назад! – глумилася Оксана.
- То що ж робити?
- Що-що… Поїхали додому, покупець. Уяви: в магазині камери. Можливо, вже продавці переглядають запис і любуються тобою!
- Який сором! – Вірунька дістала пляшку із теплою вже водою, повільно почала пити.
- Нічого, зате пояс який гарний! Будеш носити! – засміялася Оксана.
Вірунька ще тиждень погостювала у сестри. За ці дні та не раз їй згадувала «гаманець» від шуби. Вірунька не ображалася і навіть сміялася разом із сестрою, але все одно кожного разу щоки обдавало жаром. Шубу вона так і не купила. Зате не довелося економити чи брати гроші в борг у знайомих.
А поясом Вірунька так жодного разу й не підперезалася, бо тільки брала його в руки, то внизу живота починало мліти і марудити, а щоки пашіли, як і того літнього спекотного дня…